The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.
The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.
The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.
[ … ]
It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems. | П’ятдесят років тому хвиля радості, гордості і здивування прокотилася світом у той момент, коли нога Ніла Армстронга ступила на поверхню Місяця. Ця газета стверджувала, що «відтепер людина може відправитись у будь-яку точку Всесвіту, яку лише здатні забажати й створити її розум та уява... і що тепер людство неодмінно, і точно раніше, ніж очікувалося, полетить до інших планет». Проте не сталося.... Висадка на Місяці виявилася оманою — не досягнутою метою як такою, а лише засобом, який мав довести надзвичайні можливості Америки. І це одноразове досягнення не потребувало підтвердження. За цей час на орбіті побував лише 571 космонавт. І з 1972 року ніхто більше не ризикнув заглибитись у космос далі, ніж відстань від Де-Мойна до Чикаго. Проте в наступні 50 років усе може змінитися. Зменшення витрат, нові технології, амбіції Китаю та Індії і нове покоління підприємців обіцяють більш інтенсивний період у розвитку космосу. Можна майже напевно розраховувати на туризм для багатих і покращення комунікаційних мереж для всіх, а у більш далекій перспективі очікувати на видобування корисних копалин і навіть на масові перевезення. Космос стане своєрідним продовженням Землі — площадкою для діяльності фірм і приватних підприємців, а не урядів. Але щоб ця «обіцянка» стала реальністю, людству потрібно створити систему права, яка б регулювала відносини на «небесах» як у мирні часи, так і на випадок війни, дійди воно до цього. До сьогодні розвиток космосу полягав у покращенні життя на Землі, насамперед в удосконаленні супутникового зв’язку для ефірного мовлення та навігації. Тепер два фактори змінюються. По-перше, геополітична ситуація сприяє накопиченню сил для нового поштовху, який може винести людство за добре знайомі межі низької навколоземної орбіти. Китай планує висадитися на Місяці до 2035 року. Адміністрація Дональда Трампа хоче, щоб американці повернулися туди до 2024. Зниження видатків дозволяє як ніколи раніше хизуватися такими заявами. Проект «Аполлон» коштував сотні мільярдів доларів (у перерахунку на сьогоднішні гроші). Тепер десятки мільярдів коштує квиток. [ … ] Помилково в масовій свідомості романтизувати образ космосу як такого собі Дикого Заходу — фронтира, який живе за власними законами і де людство зможе скинути кайдани та наново визначити свою долю. Для того щоби виправдалися покладені на космос сподівання, потрібно створити правові, економічні та організаційні засади його використання. Проте, доки людство не вміє домовитися про правила торгівлі сталевою арматурою чи соєвими бобами на Землі, це виглядає більш ніж складною задачею. На жаль, без такої угоди про потенційні можливості, які чекають на нас за межами земної орбіти, можна забути щонайменше ще на 50 років. У найгіршому випадку космос додасть землянам нових проблем. |