Визнати, що фільм «Паразит» (Parasite) тримав мене у напрузі від самого початку до кінця, - це нічого не сказати; я була просто у захваті від роботи оператора та обраної ним манери зйомок. Під час Лондонського Фестивалю Корейського Кіно я переглянула кілька нових кіноробіт тамтешнього виробництва та визначила для себе притаманну їм тематику. Несподівано для мене фільм «Паразит» вийшов поза традиційні рамки, кинувши виклик кліше про південно-корейське кіно! «Паразит» — це одночасно і комедія з модерними елементами, і трилер, де героями виступають представники різних прошарків суспільства. В основу цього фільму покладено історії родинних відносин, тому, напевно, він сподобається глядачам будь-якого віку.

Фільм «Паразит» дійсно заслуговує на увагу любителів кіно. Вони, безумовно, оцінять як особливості сценарію та режисури, так і непересічний стиль роботи оператора. Коротко про сюжетну лінію «Паразита»: події фільму розгортаються навколо відносин між заможною родиною Парк і родиною безробітного подружжя Кім; два контрастні світи перетинаються у реальному жітті, і це має довгострокові наслідки для усіх персонажів кінокартини.

Завдяки застосуванню яскравого освітлення під час зйомок та плідному використанню внутрішнього простору, режисеру Бон Чжун-Хо вдається постійно підтримувати увагу глядачів. Після перегляду фільму, що триває дві години та дванадцять хвилин, не віриться, що більшість відзнятих сцен відбувається не зовні, а саме всередині будинку родини Парк. Бон Чжун-Хо майстерно заклав інтригу у повсякденне сімейне життя героїв «Паразиту». Пристрасті у фільмі розпалюються поступово, і авжеж, красиво та винахідливо. Насправді, сюжет цього витвору кіномистецтва не такий простий, як може комусь здатися. Ба більше, режисер майстерно накладає події одна на одну та зображує соціальні реалії сучасного суспільства Південної Кореїї з емпатією та пафосом одночасно.

Від професійної гри акторів не можна відірвати погляду, кожна зміна міміки або руху тіла змістовна. Навіть звичайний підйом або спуск героя фільму сходами, що його фіксує камера, надає пересічній сцені дещо прихований додатковий сенс. Сприйняття глядачами незручності, відчуваної кіногероєм, посилюється завдяки ефективному використанню місця та неочікуваним ракурсам зйомки. Безумовно, певного драматизму окремим кадрам додають відповідні погодні умови. «Паразит» - сюрреалістичне кіно. Елементи абсурду інтегровані у його сюжеті настільки геніально, що, у цілому, ця робота заслуговує назви “кінематографічна магія”. Маю зазначити, що у «Паразиті» є моторошні моменти, і це може зацікавити тих із кіноглядачів, що якийсь час тому були шанувальниками саги «Сутінки» (Twilight).

Вражаюча гра акторів дозволяє ширше розкрити натуру зіграних ними персонажів, акцентувати увагу на їхніх позитивних якостях та викликати до них симпатію публіки. Візьмемо, наприклад, персонажі Кі-Ву та Кі-Джеон. Вони приватні вчителі в сім’ї Парк та уособлюють собою безтурботність та неповагу до авторитетів. Викладання ними шкільних предметів овіяно містіцизмом, а методи навчання майже міфічні. Та акторам Парку Со-Даму і Чой Ву-Сіку, які грають Кі-Ву та Кі-Джеонга у фільмі, вдається бути неперевершеними у кожній сцені кінокартини «Паразит». Вони бездоганно виконують свої ролі, і здається, без зайвих зусиль змушують глядача завжди бути на їхньому боці.

[...] «Паразит» — це чудовий витвір надзвичайно професійного кіновиробництва. Немає сумніву в тому, що він вартий перегляду. Отже, я особисто з нетерпінням чекаю, коли цей фільм вийде у загальний кінопрокат у Великобританії, аби мати можливість подивитись його вдруге.